Відкрийте для себе історію Неаполя з уроком Алессандро Барберо: дивіться трансляцію тут!

Неаполь, одне з найчарівніших міст Італії, є місцем, де історія переплітається з повсякденним життям, створюючи мозаїку культур, традицій і легенд. Щоб повністю зрозуміти суть цього незвичайного мегаполісу, важливо знати його історичне коріння та моменти, які позначили його еволюцію. У цій статті ми пропонуємо вам відкрити для себе історію Неаполя через урок Алессандро Барберо, всесвітньо відомого історика, який проведе нас у подорожі в часі, розкриваючи важливі моменти його довгої та складної історії.

Від заснування Неаполя, яке датується VIII століттям до нашої ери, до сучасної епохи Неаполь пережив ряд значних перетворень. Барберо розповідає нам про те, як місто було важливим культурним і торговим центром за часів Римської імперії та як протягом століть на нього впливали різні панування, зокрема візантійці, нормани та шваби. Кожна епоха залишила незгладимий слід, допомагаючи сформувати неаполітанську ідентичність.

Вирішальним аспектом історії Неаполя є період правління іспанського віце-королівства та подальшого правління Бурбонів, під час якого місто процвітало, але також зіткнулося з величезними проблемами, кульмінацією яких стало об’єднання Італії. Барберо не обмежується оповіданням про події, а й пропонує нам поглянути на Неаполь 20 століття, позначений війною та реконструкцією. Насамкінець автор запрошує нас поміркувати над тим, як історія Неаполя продовжує впливати на його сучасне життя. Не пропустіть можливість поринути в цю захоплюючу історичну історію: перейдіть за посиланням, щоб переглянути трансляцію уроку Алессандро Барберо та відкрийте для себе історію Неаполя, якою ви її ніколи не бачили.

Заснування Неаполіса

Походження та давня історія

Заснування Неаполя, стародавнього міста, яке пізніше стало Неаполем, датується VIII століттям до нашої ери. Згідно з легендою, місто було засноване грецькими колоністами з Халкіди та Родосу. Завдяки своєму стратегічному положенню та добре захищеному порту Неаполіс незабаром став важливим торговим і культурним центром Середземномор’я.

Пізніше Неаполь був завойований римлянами в 3 столітті до нашої ери. під час самнітських воєн і увійшов до складу Римської імперії. Під час римського періоду місто пережило період процвітання та розвитку, з будівництвом важливих громадських будівель, таких як Римський театр і Амфітеатр Флавіїв.

Римська присутність у Неаполі все ще відображається сьогодні в міській структурі міста та численних археологічних знахідках, які свідчать про його давню велич.

Неаполь у Римській імперії

Значення Неаполя в Римській імперії

Неаполь, раніше відомий як Неаполіс, був заснований грецькими колоністами в 6 столітті до нашої ери. і став важливим містом у період Римської імперії. Завдяки своєму стратегічному положенню на морі Неаполь став важливим торговим і культурним центром імперії.

Римська інфраструктура в Неаполі

Під час римського панування в Неаполі було збудовано численні інфраструктури, зокрема дороги, акведуки, театри та лазні. Місто стало важливим центром торгівлі та мистецтва з численними громадськими та приватними будівлями великого значення.

Життя в Неаполі за часів Римської імперії

Неаполь був багатим і космополітичним містом за часів Римської імперії з різноманітним населенням: римлянами, греками, євреями та іншими етнічними групами. Місто було відоме своєю красою та культурою, а також присутністю відомих художників, філософів і письменників.

Крім того, Неаполь був важливим центром освіти та навчання з численними школами та бібліотеками. Місто також було відоме своїми лазнями та театрами, які приваблювали гостей з усієї імперії.

На завершення зазначимо, що Неаполь був процвітаючим і впливовим містом за часів Римської імперії з багатою культурою та жвавим соціальним та економічним життям.

Візантійська епоха та Неаполітанське герцогство

Візантійська доба в Неаполі

Візантійська присутність у Неаполі почалася в 6 столітті, коли місто було завойоване Східною Римською імперією під час Готичних воєн. У цей період Неаполь став важливим адміністративним і військовим центром Візантійської імперії в Італії. Місто було укріплено та оснащено новими оборонними спорудами, такими як Кастель-дель-Ово та Кастель-Капуано.

Неаполітанське герцогство

У 9 столітті Неаполь став автономним герцогством під контролем герцога, призначеного візантійським імператором. Неаполітанське герцогство було однією з найважливіших італійських держав Середньовіччя і процвітало завдяки морській торгівлі та сільськогосподарській діяльності. У цей період місто переживало період мистецького та культурного розквіту, з будівництвом церков і палаців великого історичного значення.

Крім того, Неаполітанське герцогство було ареною зіткнень і союзів з іншими італійськими державами та з Візантійською імперією. У 10 столітті герцогство було втягнуте у війни між візантійцями та лангобардами за контроль над південною Італією, і лише з приходом норманів Неаполь остаточно опинився під контролем нової династії.

На завершення візантійська епоха та Неаполітанське герцогство представляють фундаментальний період в історії міста, що характеризується економічним процвітанням, культурним розвитком і політичними конфліктами, які сприяли формуванню ідентичності Неаполя до наших днів.

Неаполітанське королівство за норманів

Роки норманського панування були вирішальним періодом для історії Неаполя та Сицилійського королівства. Саме в цей період норманам вдалося завоювати південну Італію та заснувати могутнє королівство, яке мало тривалий вплив на історію регіону.

Норманське завоювання

Неаполітанське королівство під владою норманів почалося із завоювання міста в 1137 році Роджером II Сицилійським, першим нормандським королем південної Італії. Після завоювання Неаполітанське королівство стало частиною Сицилійського королівства, яке включало всю Сицилію та більшу частину Південної Італії. Нормандці відповідали за будівництво багатьох найважливіших пам’яток Неаполя, таких як Кастель Нуово та собор Сан-Дженнаро.

У норманський період Неаполь став важливим культурним і торговим центром Середземномор’я. Місто стало перехрестям культур і релігій, з космополітичним населенням, яке включало християн, мусульман і євреїв. Цей період релігійної та культурної терпимості сприяв економічному та культурному зростанню міста.

Норманське успадкування

Після смерті Роджера II Неаполітанське королівство перейшло до різних нормандських правителів, зокрема Вільгельма I Сицилійського та Вільгельма II Сицилійського. Під час правління Вільгельма II Неаполітанське королівство досягло свого піку могутності та процвітання, а місто Неаполь стало одним із найважливіших у всьому Нормандському королівстві.

Норманський період закінчився зі смертю Вільгельма II у 1189 році, коли Неаполітанське королівство опинилося під контролем швабів. Однак норманська спадщина продовжуватиме жити в Неаполітанському королівстві, впливаючи на його культуру, економіку та політику протягом багатьох наступних століть.

Швабська династія та правління Фрідріха II

Швабське панування в Неаполі

Швабська династія на чолі з імператором Фрідріхом II домінувала в Неаполітанському королівстві в 13 столітті. Фрідріх II, відомий своїми політичними та військовими здібностями, приніс Неаполю період великого процвітання та розвитку. Під час його правління місто стало важливим культурним і комерційним центром із багатокультурним населенням і насиченим мистецьким життям.

Політика Фрідріха II

Федеріко II запровадив інноваційну політику для сприяння економічному розвитку Неаполітанського королівства. Він підтримував будівництво доріг, мостів і портів для сприяння торгівлі та сприяв розвитку культури та мистецтва шляхом створення бібліотек, шкіл та університетів. Крім того, він заохочував мирне співіснування між різними релігійними громадами, присутніми в королівстві, гарантуючи свободу віросповідання та захист для мусульман, євреїв і християн.

Занепад Швабської династії

Після смерті Фрідріха II Швабська династія почала занепадати через внутрішню боротьбу за владу та конфлікти з іншими європейськими державами. У 14 столітті Неаполітанське королівство потрапило під контроль Анжуйської династії, що знаменувало кінець швабської ери в Неаполі. Проте спадщина Фрідріха II і Швабської династії залишалася важливою для подальшого розвитку міста та королівства.

Анжуйський і Арагонський вплив

Анжуйці

Після закінчення швабського періоду в 1266 році Карл I Анжуйський завоював Неаполітанське королівство та заснував Анжуйську династію. Їх правління тривало до 1442 року і принесло важливі зміни в місто. Неаполь став важливим політичним, культурним та економічним центром завдяки будівництву нових палаців і церков, таких як Кастель Нуово та церква Сан-Лоренцо Маджоре.

Ангуївці правили Неаполітанським королівством майже два століття, глибоко вплинувши на історію та культуру міста. Під час їх правління Неаполь був ареною важливих історичних подій, таких як повстання баронів у 14 столітті та чорна чума, яка вразила місто в 15 столітті.

Арагонська

У 1442 році Неаполітанське королівство опинилося під контролем Арагонської династії після вступу на престол Альфонса V Арагонського. Арагонці внесли подальші зміни в Неаполь, побудувавши нові укріплення та сприяючи розвитку мистецтва та культури.

Під час арагонського правління Неаполь пережив період відносної стабільності та процвітання з розвитком торгівлі та ремесел. Місто стало важливим центром мистецтва з присутністю всесвітньо відомих художників і письменників.

На завершення слід сказати, що анжуйський і арагонський вплив залишив незгладимий слід в історії Неаполя, допомагаючи визначити самобутність і характер міста аж до наших днів.

Неаполь за часів іспанського віце-королівства

Прибуття іспанців до Неаполя

У 1504 році, після смерті Фердинанда I Арагонського, Неаполітанське королівство опинилося під контролем іспанської корони, зокрема Карла V. Іспанці принесли з собою нові культурні та економічні впливи, які сформували місто та королівство на століття вперед.

Іспанське панування

Під час правління іспанського віце-королівства Неаполь пережив період великого мистецького та архітектурного розквіту, з будівництвом численних церков, палаців і пам’ятників, які все ще характеризують міську панораму міста сьогодні. Іспанці також зробили свій внесок в економічний розвиток Неаполя, зробивши його одним із головних комерційних центрів Середземномор’я.

Однак іспанське панування не обійшлося без конфліктів і соціальної напруги. Неаполітанське населення, вже випробуване століттями іноземного панування, почало повставати проти іспанського уряду, кульмінацією якого стало повстання 1647 року під проводом Масаньєлло. Це повстання, хоч і було придушене в крові, сприяло ослабленню іспанської присутності в Неаполі.

Іспанська спадщина в Неаполі

Незважаючи на припинення іспанського віце-королівства в 1707 році, іспанський вплив залишався живим у Неаполі протягом тривалого часу. Численні пам'ятники та твори мистецтва, створені в іспанський період, досі можна побачити в місті, що свідчить про велич і багатство того історичного періоду. Крім того, багато неаполітанських традицій і звичаїв мають іспанське коріння, що демонструє, наскільки глибоким був вплив іспанського панування на неаполітанську культуру та суспільство.

Підсумовуючи, Іспанське віце-королівство представляє важливу главу в історії Неаполя, період мистецького та економічного розквіту, який залишив незгладимий слід у місті та його жителях.

Період Бурбонів і об'єднання Італії

Неаполітанське королівство за династії Бурбонів

Після іспанського панування Неаполь потрапив під контроль династії Бурбонів у 18 столітті. Період Бурбонів у Неаполі характеризується низкою значних реформ і змін. Карл Бурбонський, який став королем Неаполя в 1734 році, запровадив важливі адміністративні, економічні та соціальні реформи. Під час його правління Неаполь пережив період відносного процвітання та розвитку.

Наполеонівські війни та об'єднання Італії

З приходом Наполеона Бонапарта та наполеонівськими війнами Неаполітанське королівство було втягнуте в конфлікти та політичні зміни. Після поразки Наполеона Віденський конгрес 1815 року закріпив Неаполітанське королівство за династією Бурбонів. Однак підйом руху Рісорджіменто та об’єднання Італії призвели до кінця правління Бурбонів у Неаполі.

Об'єднання Італії та доля Неаполя

Неаполь був одним із головних театрів боротьби за об'єднання Італії. У 1860 році за допомогою Гарібальді і Тисячі Неаполь був завойований і приєднаний до Королівства Італія. Об'єднання Італії призвело до глибоких політичних, соціальних та економічних перетворень у Неаполі. Місто стало невід’ємною частиною нової унітарної італійської держави та було залучено до процесу модернізації та розвитку країни.

Неаполь у 20 столітті: війна та реконструкція

Друга світова війна та німецька окупація

У 20 столітті Неаполь був головним героєм одного з найважчих періодів у своїй історії під час Другої світової війни. Місто сильно бомбили союзники, які намагалися послабити сили Осі, присутні в Італії. У вересні 1943 року німецькі війська окупували місто та встановили режим терору з репресіями проти мирного населення та депортаціями до концтаборів.

Неаполітанське населення зазнало величезних страждань під час німецької окупації, голод, хвороби та руйнування, які сильно вдарили по місту та його жителям. Однак, незважаючи на труднощі, неаполітанський опір мобілізувався, щоб протистояти окупації та сприяти звільненню міста.

Реконструкція та відродження Неаполя

Після закінчення війни Неаполь опинився перед складним завданням відбудови. Багато районів міста було зруйновано бомбардуванням, і населення опинилося в небезпечному стані. Однак завдяки відданості місцевої влади та солідарності громади Неаполь почав одужувати.

Відбудова міста передбачала створення нової інфраструктури та реконструкцію пошкоджених територій. Крім того, було розпочато політику економічного та соціального розвитку для покращення умов життя населення. Неаполь зумів відродитися з уламків війни, зберігши свій дух і неповторну самобутність.

Сьогодні Неаполь 20 століття представляє важливий розділ в історії міста, позначений стражданнями та стійкістю його людей. Пам’ять про ті важкі роки все ще жива серед неаполітанців, які продовжують передавати свідчення того періоду та відзначати свою здатність одужати та з надією дивитися в майбутнє.